Міжвоєнний період розвитку Бухареста характеризується просто неймовірним оптимізмом. Причому цей оптимізм торкнувся будь-якої сфери чи галузі життя та діяльності. Не оминув він і промислового розвитку. Більш детально про це читайте на bucharest1.one.
Три етапи індустріалізації міста
Широкими кроками містом рухалась індустріалізація. Цей процес у міжвоєнний період можна структурувати в три етапи: на першому етапі, від кінця війни до початку кризи, створюється або розширюється багато підприємств. На другому етапі, починаючи з Великої кризи, до 1933 року відносна стагнація промислового розвитку міста. На третьому етапі, який починається в 1933 році й закінчується початком Другої світової війни, прискореними темпами відбувається процес індустріалізації, зумовлений, як озброєнням, політикою щодо обладнання, а також законом від 1 серпня 1936 року, який заохочував виробництво товарів, які до того часу не вироблялися в Румунії. Кількість підприємств, що з’явилися в Бухаресті в міжвоєнний період, сягнула сотні. У галузі важкої промисловості найважливішими були Малакські заводи, які починали з ремонту паротягів, а сягнули промислових вершин, розпочавши випуск власних локомотиві, одних із найпотужніших у Європі.
Поряд із заводами «Malaxa», стоять заводи з виробництва безшовних труб, які отримали державну допомогу у своєму розвитку через кредити та замовлення. У Бухаресті засновано компанію ламінованих виробів «Laromet». «Форд-Румунія», що базувався у Флорясці, будував та ремонтував автомобілі «Ford» на румунському ринку. У текстильній промисловості в 1923 році були створені фабрики по виробництву шовкових ниток: ткацькі верстати «Жаккард» і «Адесго». Сучасні ткацькі та прядильні фабрики з’являються в інших частинах міста. У їх основі виключно англійський капітал.
Інші галузі індустріалізації
Окрім цих підприємств, є поштові відділення «Postăvăria Română» на «Pantelimon Road» тощо У цей час можна побачити, що текстильна промисловість забезпечує найбільше робочих місць. Так на 1 січня 1938 року в ній працювало 17 911 робітників проти 7 424 в металургії або 5 659 в хімічній промисловості.
Ще більш цікавий розвиток набувала електротехнічна промисловість. Електричні лампочки виробляють «Lumen» і «Tungsram», телефони та електроприлади «Standard Electrica Română» та «Elnor», електричні прасувальні машини «Industria Electrică Română». Новою галуззю, яка з’являється в міжвоєнний період, є авіабудування. У Бухаресті було дві компанії, які цим успішно займалися, це «SET» та «ICAR».
Серед різних галузей торгівлі найкраще й найрізноманітніше представлена харчова. У міжвоєнному Бухаресті було 15 категорій барів і магазинів. Бакалія була розкидана по всьому місту. Такі точки як «Dragomir Niculescu» на Calea Victoriei або «Dinischitu» на Strada Decebal є найвідомішими з них.
Так само існують магазини, що спеціалізуються на продажу одного товару. Наприклад, багато магазинів «Rochus», у якому реалізують м’ясні вироби, магазини «Zamfirescu» або «Anghelescu», що славляться своїми тортами.
Основним фактором, який сприяв цьому процесу індустріалізації, був статус столиці Об’єднаних князівств, отриманий Бухарестом у 1859 році. Перший внесок у цей статус був матеріалізований великою кількістю державних службовців. В 1911 році вони становили 35 % населення міста. Розвиток румунської держави призвів до значного збільшення чиновництва. Цей процес ще більше посилився після 1918 року.
Армія в процесі індустріалізації
У 1930 році 15 % усіх державних службовців, а також офіцерів Румунії жили в Бухаресті. Існування великих сімей із постійним доходом змусило столицю перетворитися на місто споживання, а не на місто виробництва. Бухарест був чудовим місцем збутку споживчих товарів і текстилю.
Важливу роль у розвитку міста відіграла армія. До 1950 року майже вся західна частина використовувалася військовими. Деякі з перших заводів у Бухаресті були створені коштом військових інвестицій: армійський арсенал у Деалул Спірії, військова фабрика тощо. Важливою віхою для розвитку промисловості Бухареста є період 1890–1910 років, коли було прийнято законодавчу економічну політику, яка стимулювала місцеве виробництво. При цьому, завдаючи шкоди імпорту.
Румунські залізниці були важливим фактором у процесі індустріалізації. Їхній вплив відчувався на трьох рівнях. Перш за все, CFR мав контракти із заводами в Бухаресті (Malaxa, Lemaître, Vulcan) на розширення інфраструктури. По-друге, CFR впливав на міське планування міста, бувши найбільшим землевласником у Бухаресті на початку XX століття, через будівництво району Джулешті. По-третє, CFR стимулював економічний розвиток міста, дозволяючи дешеве транспортування товарів.
Міська агломерація на рівні Бухареста потребувала засобів транспорту, щоб з’єднати житлові райони з місцем роботи, із заводами. Компанія громадського транспорту Бухареста була найбільшим роботодавцем у місті і другим роботодавцем у Румунії. Довгий час серед громадського транспорту Бухареста домінували трамваї. З 1906 року кінні трамваї почали замінювати електричними. Ця операція закінчилася наприкінці 1920-х років.
Автобуси та трамваї
Починаючи з 1920-х років почали впроваджувати автобуси. Відтак у 1938 році було 689 трамвайних і 589 автобусних одиниць техніки.
Географічний розподіл промислової діяльності в Бухаресті на початку XX століття представляє два діаметрально протилежні аспекти. Це поява перших спроб розмістити кілька підприємств на обмеженому просторі та поділ діяльності через майстерні та маленькі фабрики на дуже великій площі. У ті часи розрізнялося дев’ять промислових зон у Бухаресті.
До 1850 року в Бухаресті було неможливо визначити галузь міста. Та після 1880 року починається відкриття та заснування нових підприємств. Виняток склали декілька, раніше, заснованих. Це млин Асан, побудований у 1853 році, металургійна фабрика Леметра, заснована в 1864 році та керамічна фабрика Макса Тонолла або базальтова та керамічна фабрика Резоаре, 1865 рік.
Еволюція процесу індустріалізації міста Бухарест свідчить про те, що в 1921 році в місті було 146 великих заводів, а в 1922 році їх кількість досягла 332. Бухарестська промисловість, як правило, групувалася вздовж ліній колишніх військових фортів, побудованих між 1870–1880 роками. Мережа фортів складалася з 18 бункерів і гарматних батарей, побудованих за планами бельгійського військового архітектора і з’єднаних дорогою і залізницею протяжність якої сягнула близько 70 кілометрів.
У 1935–1939 роках досягла свого піка бухарестська торгівля. Наплив товарів і покупців був настільки потужний, що було заборонено рух транспортних засобів на ділянках між Смарданом і П’ятою Святого Георге. При цьому не лише центр рясніє магазинами. Відкривались вони й на периферії. Усі торгові точки в місті, наповнені потрібними селянам товарами. Найбільшим універмагом Бухареста є «Galeries Lafayette» на Calea Victoriei, що займає приміщення старої компанії «Socec». Це, однак, зберігає розділ із книгами та канцтоварами посередині магазину. З’явились у місті магазини з дешевими речами, до прикладу магазини «Sora», один на Calea Victoriei та один на Calea Griviței, перед Північним вокзалом.